Площа смерті
Сучасна площа Ринок виглядає спокійно і мирно – відпочиває молодь, бавиться малеча… Важко повірити, що колись це місце було сповнене страждань. У середньовічних містах на ринкових площах зазвичай страчували відьом і злочинців, і давній Станиславів аж ніяк не був винятком.
Площа Ринок була найстрашнішим місцем для опришків, адже тут їх страчували після нещадних катувань. Особливою жорстокістю в боротьбі з опришками «прославився» Йосип – молодший син Андрія Потоцького. Його підручний ротмістр Пржалуський довший час уперто переслідував Олексу Довбуша.
В 1754 р. на площі Ринок було страчено Василя Баюрака, який дев’ять років після смерті Довбуша був ватажком опришків. 25 квітня суд у Станиславові виніс вирок: «Повинен бути катом впроваджений на площу смерті (площа Ринок – авт.), який має відрубати йому обидві руки сокирою по лікті. Після того має бути відрубана голова. Врешті, для здержання інших від такого життя – четвертувати. Окремі частини тіла повинні бути розвішані на шибениці у полі при шляху, а пізніше мають бути закопані в землю. Тільки голова повинна довше висіти».
Незважаючи на страшні катування, Баюрак не виказав своїх товаришів і проявив неймовірну мужність. Ідучи на страту, він вигравав на сопілці сумних гуцульських пісень. 24 серпня 1992 р. було урочисто відкрито меморіальну дошку на честь відважного опришка, яка висить на ратуші дотепер.
З відьмами Станиславову «пощастило» менше – за всю історію міста відомий лише один випадок спалення «чарівниці».
У 1719 р. на площі Ринок спалили «чарівницю» пані Звізченську, яка начебто була коханкою диявола і народила від нього потворне немовля. Проте насправді жінку було покарано за розбещення молодих хлопців. У тодішньому законодавстві відповідної статті не було, а тому розпусницю звинуватили у відьомстві й присудили до спалення.
Ратуша з привидом
У 1999 р. повним ходом ішло оновлення ратуші та ратушної площі. Ескалатори, вантажівки, заклопотані будівельники… І все начебто було добре, але працівники краєзнавчого музею почали помічати дивні речі. Їм здавалося, що вночі у ратуші хтось ходить. Охоронці чули ночами дивні звуки: гупання кришки піаніно, тихі вдаряння по клавішах інструмента… Може, ремонтні роботи стривожили духів опришків, страчених на площі Ринок? На це питання досі немає відповіді.
Музей-кладовище
Сучасний Художній музей вважається найдавнішою спорудою міста – його будівництво було завершено ще у 1703 р. Храм був освячений архієпископом і отримав назву «Костел Непорочного зачаття Діви Марії та святих Андрія та Станіслава».
В крипті цього храму знаходилась фамільна усипальниця Потоцьких. Саме тут у 1751 р. було поховано Йосипа Потоцького – урочиста церемонія тривала чотири дні й вражала своїм розмахом. Раніше у храмі знайшли вічний спочинок Андрій Потоцький, його дружина Анна Рисінська та їхній старший син Станіслав Потоцький.
У 1886 р. сюди перенесли прах Вікторії Ліщинської – дружини Йосипа. В бічних криптах були поховані заможні шляхтичі й священики, а перед костьолом був міський римо-католицький цвинтар, який ліквідували в 1787 р.
У 1965 р. приміщення костелу передали геологічному музею інституту нафти і газу. Як зазначає у своїй книзі краєзнавець Іван Бондарєв, під час ремонту приміщення саркофаги були розбиті, а кістки передані в медичний інститут в якості наочного приладдя.
Серед цього «приладдя» був зокрема й череп Станіслава Потоцького зі слідом удару турецької шаблі (як відомо, він був убитий турками під Віднем 12 вересня 1683 р.) Іншу частину кісток таємно поховали на міському кладовищі – в тому місці, де ховали бомжів. Ось такою була доля засновників міста після смерті.